Старий новий рік.Кононюк Василий Владимирович Оленка йшла по парку, везучи за собою санчата, і не помічала радісних облич своїх друзів, що з веселими криками і ойками, пролітали, лежачи, і сидячи на санках, поряд з нею. Сьогодні вдома, коли мама готувалася до святкової вечері, що повинна початися, як тільки стемніє, Оленка випадково почула розмову між татком та мамою. Вона знала, що в зв"язку з кризою, татка перед Новим роком скоротили, і він втратив роботу, що мати працює лише три години, і тих грошей, що вона отримує, не хватає. Але вона не знала, що у батьків не було грошей, щоб заплатити за квартиру, за цей місяць. Татко разказував мамі, що зустрів сьогодні хозяїна квартири, і він дав їм три дня, щоб вони з"їхали, інакше він їх викине на вулицю. Татко сказав, що у них немає іншого виходу, як переїхати в садовий будиночок, який стояв у їхньому саду. Мама плакала, що вони там замерзнуть, і що там неможливо жити. Татко втішав її, казав, що завтра зранку, поїде туди, робити порядок і ремонтувати. Щоб не розплакатися вдома, Оленка схопила санчата, і вибігла надвір, вона йшла містом, і сльози котилися по її обличчю. Хоч їй було всього десять років, вона розуміла, що в тій розвалюсі, що стояла в їх саду, жити неможливо, татко нічого не зможе зробити, і куди їм дітися через три дні, ніхто не знає. Не бачучи з за сліз, куди вона йде, Оленка опинилася в похмурому провулку, куди вона раніше не заходила. Раптом вона помітила, як відкрився чавунний каналізаційний люк, і з нього вилізла якась дівчина, і швидко пішла до Оленки. Бомжиха - подумала Оленка, - скоро і я така буду, щоб не замерзнути, будемо спати по підвалах, біля труб теплоцентралі. Сльози з новою силою покотилися з її очей.
-- Дівчинко, - звернулась до неї незнайомка - я Меланка, дочка Лади, сховай мене, мене шукає Змій. Якщо він мене найде, і я не зустрінуся з Василем, не прийде Весна, і світ загине.
Ні, вона не бомжиха - подумала Оленка - он, яка чистенька, в кожушку вишитому, напевно телебачення прихованою камерою щось знімає, мене по телику, покажуть. Треба буде спитати, коли передача, може це маму та татка трохи втішить.
-- А де тебе сховати, щоб твій Змій тебе не знайшов?
-- Ой не знаю дівчинко, Змій казав, кругом мене знайде. Тільки казав в Залізній Башті мене не знайде, а так кругом знайде.
-- В твого Змія що, радар на лобі, у гаїшника на дорозі відібрав, щоб тебе знайти?
-- Я тебе не розумію, дівчинко. Ховай мене швидше, бо відчуваю, побачив Змій що я втекла, скоро тут буде.
-- Нічого, я тебе так сховаю, міліція не знайде, не те що якийсь Змій з радаром. Іди за мною.
Недалеко від цього провулку, стояло недобудована, залізо-бетонна споруда, на якій, в зв"язку з кризою, припинилася робота, і де Оленка з товаришами часто грала в піжмурки. Зайшовши туди, дівчата по приставній дерев"яній драбині вилізли на другий поверх. Завівши Меланку в глуху кімнату, Оленка сказала.
-- Коли я злізу, затягни драбину до себе, ніхто сюди не попаде. Ми завжди так робимо, коли не хочемо щоб нас знайшли. Тут навкруги стільки заліза в стінах, ніяким радаром не просвітиш. Ніхто тебе не знайде. Ну все, я пішла.
-- Дівчинко! Знайди Василя, і приведи його сюди! Інакше буде біда
-- Знаю, знаю, ти мені вже говорила. Між іншим, в мене татко фізик, і розказував мені чому весна приходить, так що будеш свої казочки комусь іньшому розказувати. Краще скажи, мене покажуть по телевізору?
-- Дівчинко! Я зроблю все що ти захочеш! Знайди Василя, і приведи його сюди!
-- Добре, добре, вже йду. Ви на телебаченні всі такі нервові? Розказуй, де твого Василя шукати.
-- Він такий гарний, високий, чорнобровий. А очі в нього сині, як волошки в житі. І кожушок на ньому, такий як на мені повинен бути.
-- Так би зразу і сказала, а то плете щось про очі. Я тобі що, всіх синьооких маю привести, щоб ти вибирала?
Коли Оленка вийшла на вулицю, їй здалося, щось велике прошелестіло над її головою, і від недоброго погляду, мороз пройшов по шкірі.
Ну ось, - подумала Оленка - вже мені дурниці ввижатись почались.
Зайшовши в парк, вона відразу помітила високого юнака в такому самому кожусі, як та дівчина. Юнак бігав серед людей, і щось їх розпитував. Не вагаючись, Оленка підбігла до нього і запитала.
-- Ти Василь? Меланку шукаєш?
-- Так дівчинко! Ти знаєш де вона?
-- Іди за мною
Завівши хлопця на будову, Оленка крикнула в отвір на другий поверх.
-- Меланка, виходь, я твого Василя знайшла!
Меланка, підбігла, скинула драбину і кулею злетівши вниз, почала кружляти з Василем в веселому танці.
-- Не буду вам заважати, якщо я вже не потрібна, то мені пора додому. Тільки скажіть коли нас по телевізору покажуть.
-- Дівчинко! Я тебе не завжди розумію, але за те що ти спасла цей світ, візьми мою рукавичку. Як щось захочеш, скажи вголос, і кинь рукавичку собі за спину. Там з"явиться те що ти побажаєш.
-- Ви там на телебаченні, думаєте що ви всемогутні? Думаєте я собі кілограм цукорок забажаю? Я вам завтра таке забажаю, що вам і не снилося. Побачу тоді як ви викручуватися будете.
Схопивши свої санчата, роздратована Оленка, побігла додому.
-- Татку! Ти казав що завтра їдеш в сад, садовий будинок ремонтувати? Я їду з тобою!
На другий день, зранку, вся сім"я стояла перед розвалюхою і з сумом роздивлялася її.
-- Поверніться всі спиною - попросила батьків Оленка, вийнявши з кишені подаровану рукавичку. - Хочу, щоб цей будинок став відремонтований, і щоб ми могли тут жити.
Голосно сказавши це, Оленка кинула рукавичку через плече. Коли всі повернулися, то завмерли від подиву. Будинок став більшим і вищим. Замість однієї кімнатки в ньому зявилось три кімнати, кухня, ванна і туалет. В пічках весело палахкотів вогонь, а позаду хати рівненькими рядами, біля стіни лежали складені поліна.
-- Спасибі тобі Меланко! - вигукнула Оленка, і сльози щастя покотилися з її очей.
Вони не стануть бомжами. Хіба може бути більше щастя для української родини в Старий Новий Рік...
http://samlib.ru/k/kononjuk_w_w/kazka2.shtml
